«Солідарність поколінь»: по-старому, але надійно

Пенсійна система, заснована на принципі «солідарності поколінь», є основною в більшості країн світу. Проте щороку стає дедалі менш ефективною. Розвинені держави бачуть перспективу в посиленні ролі індивідуальних пенсійних рахунків. Але до радикальних кроків у цьому напрямі поки що не готові. Либонь, не випадково.

Європа розлучається з минулим неквапливо

Основна система пенсійного забезпечення на Заході, яка називається «Pay as You Go», або PАYG («виплата з прибутку»), грунтується на принципі «солідарності поколінь». Пенсії формуються з обов’язкових платежів громадян, які працюють. Однак такий підхід до забезпечення старості стає дедалі менш привабливим. Причин тут кілька. По-перше, населення розвинених країн «старішає», тож меншає співвідношення працюючих і пенсіонерів. По-друге, зростання середнього рівня життя потребує постійного підвищення розміру допомог за віком, що неминуче спричинює зростання обов’язкових пенсійних відрахувань і витрат на фінансування пенсійної системи PАYG.

Вирішення проблеми лежить на поверхні: посилення ролі так званих другого (заснованого на внесках підприємств і можливості інвестувати сформовані з них активи) та третього (добровільні пенсійні нагромадження громадян) рівнів пенсійного забезпечення. Відповідно до офіційних документів Європейського економічного співтовариства такий перехід планується здійснити так: у період 1998—2020 років частка PАYG у пенсійних виплатах повинна скоротитися з 84 до 64%. Водночас є намір посилити другий рівень (з 12 до 29%). А невелику сьогодні частку третього рівня треба буде потроїти (з 1,5 до 4,5%). При цьому на 2020 рік сума приватних пенсійних активів має зрости з 2 млрд до 11,8 млрд євро.

Збережеться і тенденція, що окреслилася нині, до ослаблення обмежень для інвестицій пенсійних активів. Скажімо, у Бельгії 1999 року скасовано обов’язковість інвестування 15% активів у державні цінні папери. А для депозитарних послуг дозволено залучати організації, у тому числі банки, будь-якої з країн Євросоюзу. На думку деяких експертів, така політика дала змогу Бельгії посісти чільні позиції за прибутковістю пенсійних активів. У Данії та Португалії з 1998 року розширено можливості інвестування в акції. В Іспанії пенсійним фондам дозволено до 20% активів передавати для управління іноземним компаніям.

Пенсії від Піночета: великі й недоступні

Утім, Європа дуже обережна щодо реформи. І вже точно не збирається, будуючи пенсійну систему, наслідувати чилійський досвід. Хоча саме пенсійну систему Чилі широко рекламував Світовий банк і серйозно розглядав як приклад у підготовці пенсійного законодавства в країнах пострадянського простору. Як виявилося, «чилійське чудо» надто неймовірне, щоб бути таким насправді. Експерти визнають, що чилійська пенсійна система стала ідеальною для компаній, що мають з неї високий прибуток, але обернулася катастрофою для самих пенсіонерів.

Отже, 1981 року уряд Чилі запропонував людям вибір: залишитися на державному піклуванні або почати робити внески в приватну програму, що давала змогу отримувати пенсію в розмірі близько $300. Понад 90% громадян тоді вибрали другий шлях. Однак досягнуто це було погрозами, примусом і дрібними рекламними виплатами. Багато працедавців просто автоматично переписали своїх працівників на приватну програму. Громадяни, які дуже потребували готівки, отримали короткочасну надбавку до платні. Натомість витрати тих, хто залишився в державній системі, зросли. Для отримання повної пенсії треба робити регулярні внески (10% платні в один з тринадцяти приватних фондів), у інакшому разі пенсії не буде взагалі.

А згідно із САФП — урядовою агенцією Чилі, яка регулює приватні пенсії, — в лютому 1995 року 96% зареєстрованих працівників були підписані на ту або іншу приватну пенсійну програму, але 43,4% з тих, хто має рахунки, припинили вносити на них гроші. Ймовірно, 60% не робили нових внесків регулярно. Причина — зростання в країні бідності. Тому пенсії від приватних пенсійних фондів отримують одиниці. Але і їхня грошова допомога повністю залежать від падінь і злетів чилійської економіки. Безперечно лише те, що багато в чому завдяки діяльності приватних пенсійних фондів фінансовий ринок Чилі розвинувся і далі розширюється. Адже на сьогодні в розпорядженні фондів перебувають $33 млрд, або 40% ВВП. І практично всі ці гроші, відповідно до вимог, інвестуються всередині країни (в іноземні цінні папери вкладено менше 1% всіх активів фондів).

Пенсійна реформа по-російськи: багато галасу даремно

Не такою успішною і докорінною, як очікувалося, стала і пенсійна реформа в Росії (три федеральних закони, що змінюють структуру російської пенсійної системи, набрали чинності 1 січня 2001 року). По суті, вона звелася до косметичних змін в інтересах самого Пенсійного фонду Росії (ПФР) і кількох вибраних компаній, що може повторитися і в нас. Внаслідок проведеної реформи в РФ єдиний соціальний податок залишився таким, яким був (в середньому ті самі 28%). Але тепер внески до ПФР поділено на три частини: 14% прямують до федерального бюджету і використовуються для виплати базової державної пенсії. Інша частина (8—12% оплати праці) є страховою частиною трудової пенсії. Розмір її залежить від віку — що старша людина, то більше вона платить. З цих грошей виплачуються пенсії, розмір яких залежить від стажу роботи і зарплати. Ці активи не інвестуються, а підлягають виплаті нинішнім пенсіонерам. Далі, від 2 до 6% внеску в ПФР перераховують до фонду для формування нагромаджувальної частини трудової пенсії (тут мінімум платять старші громадяни).

Враховуючи, що і внески на страхову частину трудової пенсії (8—12%), і внесок до федерального бюджету (14%) виплачують «з коліс» сьогоднішнім пенсіонерам, у Росії, як і раніше, зберігається система «солідарності поколінь». Але тепер ця система послаблена — нехай трохи, але відрахування в пенсійний фонд знижено. А крім того, весь тягар перехідного періоду покладено на старше покоління, яке в півтора рази більше молоді платить у страхову частину. Нарешті, задеклароване виокремлення 14% з 28% пенсійних внесків на страхову частину трудової пенсії, по суті, нічого не змінило в колишній системі. Оскільки ці кошти, як і раніше, не потрапляють на ринок капіталу. Тобто реформа звелася до перекладання грошей з однієї кишені ПФР до іншої.

Джерела: Salomon Smith Barney, Merrill Lynch

Український дiловий тижневик "Контракти",
№29, 21 липня 2003 року