ПЕНСІЇ НЕ БУВАЄ ЗАБАГАТО

Нещодавно Міністерством праці та соціальної політики, Пенсійним фондом України, Комітетом у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Верховної Ради України спільно з компанією ПАДКО у Києві проведено "круглий стіл" на тему: "Реформа систем пенсійного забезпечення в Росії та Україні: структура, етапи реалізації".
Наш кореспондент зустрівся з керівником проекту "Впровадження пенсійної реформи в Україні" Грегом Мактаггартом, який брав участь у проведенні реформи пенсійного забезпечення в Росії (нині працює в Україні), й попросив його поділитися міркуваннями з цієї проблематики.

- Не так давно відбувся семінар, на якому йшлося про фактичний стан пенсійної реформи в Росії. Там також пропонувалася програма реформування для України. Яка ваша думка щодо цих двох пенсійних систем?

- Дуже складно робити порівняння двох пенсійних систем. Росія й Україна є різними країнами, що мають і різні проблеми, які постають перед їх громадянами. Розглядаючи будь-яку пенсійну реформу, ми повинні враховувати специфічні обставини, які виникають у певній країні.

- Якось ви сказали, буцімто здивовані, що Росія все-таки розпочала реформу своєї пенсійної системи.

- Саме так! Коли я працював у Росії, там точилась боротьба, пов'язана з проходженням через Думу законопроекту про добровільні пенсійні фонди. Зрештою, він був прийнятий через шість років після введення у дію указу президента РФ Бориса Єльцина, який дозволяв заснування добровільних пенсійних фондів, а також через три роки після заснування відповідного регулятивного органу. Я поїхав з Москви наступного дня після святкування 850-ї річниці її заснування. Це було у 1997 році. Якби ви запитали мене, якими були в той час можливості щодо запровадження нової обов'язкової системи пенсійного страхування у Росії, я б відповів, що вони були невеликими.

- Чому ж змінилась позиція Думи?

- Мені здається, певна заслуга у цьому президента Володимира Путіна і російського уряду. Вочевидь, вони доклали максимум зусиль, аби створити умови для прийняття Думою зазначеного законопроекту.

- В Україні такий закон досі не прийнятий. Може, він ще не на часі?

- Мені доводиться працювати з багатьма фахівцями Міністерства праці та соціальної політики, ПФУ та Кабінету Міністрів України й інших урядових організацій, які доклали надзвичайних зусиль, щоб, по-перше, зрозуміти необхідність проведення пенсійної реформи в Україні і, по-друге, розробити нову пенсійну систему, яка найкращим чином відповідає потребам населення України. Можливо, широкий загал не помічає, який величезний обсяг "чорнової" роботи вже зроблений, щоб пенсійна реформа мала сьогодні певний позитив.

- Яка ж система краща - російська чи українська?

- Я не маю бажання критикувати російську систему - вона відповідає вимогам росіян і побудована так, як це можна було зробити в Росії. Однак якби у мене була можливість вибору, я б став учасником української реформованої пенсійної системи.

- Чому ви вважаєте, що нова пенсійна система України буде кращою за російську?

- Я не казав, що вона буде кращою. Я сказав, що віддав би перевагу українській системі.

- Які складові частини запропонованої пенсійної системи в Україні вам подобаються?

- По-перше, система індексації пенсій. Не всім відомо, що розміри пенсій є низькими, а ставки внесків - високими. Отже, нам потрібно знайти такі шляхи підвищення пенсій, які не зроблять роботодавців банкрутами. Запропонований порядок індексації пенсій в Україні передбачає їх підвищення на повну величину рівня інфляції і 20 відсотків від рівня зростання реальної заробітної плати. Це дуже добре для пенсіонерів і, разом з тим, не накладає додаткових зобов'язань на роботодавців. У Росії система індексації пенсій є настільки складною, що її дуже важко пояснити. Вона не гарантує індексацію на повну величину зростання індексу споживчих цін, не кажучи вже про відсоток від зростання заробітної плати. Більшість пенсійних систем у світі передбачає індексацію пенсій лише відповідно до рівня інфляції. Такий порядок не враховує внесок сьогоднішніх пенсіонерів у створення добробуту країни, оскільки найкращим засобом оцінки зростання добробуту країни є її здатність підвищувати заробітну плату.

- Які ще позитивні риси має запропонована реформа системи пенсійного забезпечення України?

- Мені подобається модель, яка передбачає у складі пенсійної системи частину солідарного і частину накопичувального компонентів. За рахунок цього з'являється елемент упевненості, оскільки солідарний компонент встановлює зв'язок між пенсією та заробітною платою. А накопичувальний компонент забезпечує можливість для громадян отримати пенсію, розмір якої може перевищувати очікуваний за рахунок обачного інвестування внесків.
В Україні пропонується спрямовувати до накопичувальної системи відразу 7 відсотків від заробітної плати, тоді як у Росії накопичувальний компонент створюється повільно. Для українських громадян така ситуація є сприятливішою, оскільки вони матимуть можливість отримати більшу суму з накопичувального компоненту, отримуючи заробітну плату, яка дорівнює заробітній платі росіянина.

- Яким буде коефіцієнт страхового стажу в солідарній системі?

- Відповідно до моделі, створеної колективом під керівництвом наукового радника Президента України Елли Лібанової, коефіцієнт страхового стажу (тобто, відсоток пенсії, який зараховується за кожний рік сплати внесків до солідарної системи) дозволить українцям отримувати більші пенсії, ніж росіянам. Ті особи, які залишатимуться тільки учасниками солідарної системи, отримуватимуть за кожний рік стажу дещо більший відсоток - 1,05 відсотка замість 1 відсотка, який пропонується у сьогоднішній редакції проекту закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Особи, які будуть учасниками солідарної і накопичувальної систем, за кожен рік стажу отримають 0,83 відсотка. При цьому для обох груп платників реформована пенсійна система забезпечує отримання вищих пенсій, ніж у Росії.

- У Росії чітко визначено, хто має право брати участь у накопичувальній системі. Чи є такий підхід правильним?

- Тут проблема полягає в тому, що ніхто не знає, яка система є кращою. У Росії ті громадяни, яким до виходу на пенсію залишилось менше 10 років, автоматично залишаються у солідарній системі, а якщо тривалість такого періоду перевищує 10 років - автоматично стають учасниками і солідарної, і накопичувальної систем. В Україні тим громадянам, яким до виходу на пенсію залишилось від 10 до 20 років, забезпечується право вибору. Це добре. У цій віковій групі населення є громадяни, яким краще бути учасниками накопичувальної системи, а також є ті, кому краще залишитись учасниками тільки солідарної системи. Модель нової системи пенсійного забезпечення дозволяє людям вибрати ту систему, яка найкраще відповідає їх індивідуальним обставинам.

- Як ви вважаєте, чи готовий Пенсійний фонд України виконувати функції управління накопичувальною системою?

- Після ознайомлення зі станом готовності Пенсійного фонду Росії (ПФРФ) до управління накопичувальною системою українські громадяни можуть відчувати гордість і велику довіру до здатності ПФУ управляти індивідуальними рахунками громадян у накопичувальній системі. Безсумнівно, ПФУ справді демонструє високий професіоналізм у цьому виді діяльності і міг би надати допомогу ПФРФ у виконанні ним таких майбутніх зобов'язань.В Україні вже існує добра база персоніфікованих даних пенсійних внесків кожного платника, а також зараз проводиться експеримент щодо переходу ПФУ на щомісячне опрацювання персоніфікованої звітності. Сьогодні в Росії немає такої системи персоніфікованої звітності, а опрацювання даних проводиться один раз на рік. У вирішенні цього питання ПФ України знаходиться далеко попереду.Відомо також, що в Росії спостерігаються затримки у поданні даних роботодавцями, в той час як в Україні таких затримок немає. Українці можуть бути абсолютно впевненими у добрих результатах роботи ПФУ.

- Росія пропонує кожному учаснику право вибору для інвестування внесків накопичувальної частини трудової пенсії, а Україна - ні. Чи означає це, що у цьому відношенні Росія має переваги?

- Не обов'язково. Щоправда, в Росії я можу вибрати для управління своїми накопиченнями приватний пенсійний фонд. Разом з цим я погоджуюсь з думкою першого заступника міністра праці та соціального розвитку Росії Ю. Любліна, що 90 відсотків російського населення залишать свої накопичення в ПФРФ, який для інвестування коштів вибере управляючу компанію. Можна сперечатися з приводу зазначеної величини цієї частки населення Росії, але я вважаю, що широкі маси російських громадян віддадуть перевагу державному фонду.
Страхові компанії та інші організації намагатимуться залучити людей до своїх приватних фондів, але все це потребуватиме затрат, фінансування яких ляже зрештою на плечі учасників. Страхові компанії і банківські установи ніколи нічого не роблять безкоштовно. Важко собі уявити, що вони зможуть забезпечити кращий інвестиційний прибуток, ніж державний пенсійний фонд. Якщо так і станеться, тоді учасники державного пенсійного фонду зможуть отримати більші пенсії, ніж учасники приватних фондів.
У новій пенсійній системі України для управління обов'язковим накопичувальним фондом передбачається обрання за результатами відкритого тендеру трьох інвестиційних управляючих компаній. У Росії ці функції виконуватиме лише одна компанія з управління активами. Фактично, в Україні ми створюємо конкурентні умови для діяльності компаній з управління активами. Це означає, що у разі невиконання управляючою компанією своїх зобов'язань вона буде змушена припинити діяльність. Від цього учасники накопичувальної системи лише виграють.

- Ви надавали допомогу в заснуванні органу з регулювання діяльності приватних пенсійних фондів у Росії. Як тепер працює ця система?

- Від першого заступника міністра праці та соціального розвитку пана Любліна ми дізнались: незважаючи на те, що реєстрацію пройшли понад 300 недержавних пенсійних фондів, із них добре працюють приблизно 50. Це фонди, керівництво якими головним чином здійснюють великі компанії. Але це не означає, що з іншими фондами якісь негаразди. Навпаки. Це лише свідчить про невеликий обсяг коштів і незначну кількість їх учасників.
Російські приватні пенсійні фонди мають деякі риси, які мені особисто не подобаються, але в одному прояві вони є добрим прикладом для України. Саме вони спростовують заяви багатьох опонентів в Україні, нібито приватні пенсійні фонди схожі на трасти, тобто, що вони - вовки у овечій шкурі, які готові до розкрадання грошей учасників.
Уперше приватні пенсійні фонди в Росії розпочали свою діяльність у 1992 р., а орган з регулювання їх діяльності не був утворений аж до 1995 року. Проте після його утворення скандалів з пенсійними коштами в Росії не було.
У цьому аспекті Україна теж має переваги, оскільки відповідний регулятивний орган уже створений і незабаром він матиме законодавство, тобто Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення", контроль за дотриманням якого здійснюватиме. А в Росії Юрій Волков, який був першим керівником інспекції з недержавного пенсійного забезпечення, змушений був працювати більше 3 років за відсутності відповідного законодавства.

- Росія має систему, яка є більш вигідною для роботодавців, ніж українська.

- Очевидно, ви говорите про єдину систему сплати податків, яка є в Росії. З першого погляду може здатись, що це дійсно так. Але коли ви вникнете в проблему, то побачите, що і в російській моделі є недоліки. Насамперед, податкова адміністрація займається збором податків, а збору внесків на соціальне страхування не надається порівняно з ними великого значення (коли роботодавці мають заборгованість і т. д). Окрім цього, у Росії менше соціальних фондів ніж в Україні, що полегшує збір внесків.

- Що конкретно зроблено в Україні для створення зручних умов для роботодавців?

- Зараз у 6 районах України проводиться експеримент щодо збирання однією організацією внесків за всі 4 соціальні фонди. Це перший необхідний крок у напрямку переходу до єдиного внеску на соціальне страхування, коли роботодавцям потрібно буде заповнювати лише одну платіжну форму і сплачувати одну суму. Так, нам потрібно полегшувати умови діяльності роботодавців. Їхнє завдання - виробляти продукцію або реалізовувати послуги. Система управління соціальними фондами має бути спрощеною для роботодавців, щоб дати їм можливість зосередитися на основних видах своєї діяльності.
З цього питання ми співпрацюємо з урядом України. Хоча з першого погляду може здатись, що зроблено небагато, я із упевненістю можу сказати про те, що зараз ми знаходимось набагато ближче до моменту введення єдиного збору на соціальне страхування, щоб полегшити умови діяльності роботодавців, ніж це було 12 місяців тому. Сподіваюсь, що ще через 12 місяців досягнемо у цій роботі кращих результатів, і роботодавці відчують від цього вигоду.
Для довідки: Населення Росії нині становить 144 млн із них 38 млн пенсіонерів, платників внесків 72 млн. 6 млн. безробітних та 11 млн осіб, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю.

Розмову вела Валентина КОКІНА, "Урядовий кур'єр"
2003.05.15