IPE.com. 1 травня 2004. Україна, найбільша після Росії країна Співдружності Незалежних Держав (СНД), стала останньою, що запровадила трирівневу пенсійну систему у стилі Світового банку. Довгострокову стратегію пенсійної реформи ще в 1998 р. розробила компанія ПАДКО, підрядник Агентства США з міжнародного розвитку; згодом компанія виграла тендер АМР на реалізацію автономного пенсійного проекту.
Після прийняття в минулому році базового законодавства Україна рішуче взялася до справи, реформуючи перший (державний) рівень і додаючи до нього обов'язкову і добровільну приватні системи. За пенсійною реформою стоїть вкрай напружена демографічна ситуація. Населення скоротилося з більш ніж 50 млн. у радянські часи до близько 48 млн. Навіть з урахуванням нещодавнього зростання середньої тривалості життя, Україна щорічно втрачає 500 тис. населення через зменшення народжуваності та міграцію, яка включає високий рівень незаконного вивезення українських громадян за кордон. "Україна опинилася в класичних кліщах зменшення чисельності працюючих і збільшення чисельності пенсіонерів, зменшення виплат і високих внесків", - зауважує Грег МакТаггарт, керівник проекту ПАДКО/АМР "Впровадження пенсійної реформи в Україні".
Сьогодні платники пенсійних внесків, яких близько 23 млн., чисельно переважають 14,5-15 млн. отримувачів пенсійних виплат, але, за прогнозами, коефіцієнт залежності погіршуватиметься, і, якби система залишалась нереформованою, до 2020 він сягнув би рівня 11 пенсіонерів на 10 працівників.
За Законом "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий минулого руку і набрав чинності з початку 2004 р., державну систему було кардинально перебудовано. Серед ключових змін - перехід від призначення пенсії за останньою заробітною платою до обчислення на основі 1 % середнього заробітку за всі роки трудової діяльності. Законом також запроваджується Накопичувальний фонд, - український варіант обов'язкового другого рівня, - початок роботи якого очікується в 2007 р. Участь у Накопичувальному фонді буде обов'язковою для всіх працівників, яким залишилося 20 років до виходу на пенсію, і добровільною для тих, кому залишилося працювати від 10 до 20 років. Тоді зазначений вище коефіцієнт для осіб, що приєднаються до цієї обов'язкової пенсійної системи, зменшиться до 0,8 %.
На початку 2005 р. набирає чинності новий порядок індексації пенсій швейцарського типу: пенсії частково індексуватимуться у відповідності з минулорічним темпом інфляції, а також на визначений урядом коефіцієнт, що становить не менше 20 % темпів зростання реальної заробітної плати.
Забезпечення так званих пільгових пенсій - шахтарям та іншим працівникам, що працюють у шкідливих умовах і мають право на виплати у підвищеному розмірі та на достроковий вихід на пенсію, тепер покладається на їхніх роботодавців. Однак підвищення пенсійного віку, який сьогодні становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок, виявилося надто політично чутливим питанням, і пенсійний вік вирішили не чіпати, аби не пустити під укіс весь проект пенсійного реформування.
Другий пенсійний рівень в Україні створюється як обов'язкова накопичувальна система, що фінансується за рахунок внесків у розмірі 7 % заробітної плати. Пенсійний фонд України здійснюватиме функції адміністратора та ведення обліку в системі - задача, яку він уже виконує в державній системі. За оцінками, коли другий рівень почне функціонувати, він щорічно накопичуватиме 500 млн. доларів (404 млн. євро). На відміну від інших країн Центральної та Східної Європи, в Україні функціонуватиме тільки один фонд. Таке рішення обґрунтовують тим, що у схемах з багатьма компаніями з управління фондами в інших країнах має місце поглинення значної частини активів галуззю фінансових послуг.
За словами МакТаггарта, українська система дещо нагадує сінгапурський об'єднаний Центральний пенсійно-страховий фонд і буде управлятися як приватний пенсійний фонд зі своїми довіреними особами (Радою Накопичувального фонду), інвестиційним радником та управляючими активами. Для управління окремими компонентами фонду закон передбачає проведення тендера для вибору щонайменше трьох приватних компаній з управління активами, а також банку-зберігача. Найімовірніше тендери відбудуться наприкінці 2005 р.
Одним з питань, навколо якого точилися дискусії, стали критерії, встановлені для компаній з управління активами. Спочатку передбачалося, що управляючі компанії мусять мати власний капітал не менше 10 млн. євро і мати в управлінні активи на суму не менше 10 млрд. доларів США, що виключило б з числа претендентів всі українські та більшість російських компаній. Згодом вимоги для отримання ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на провадження відповідної діяльності були пом'якшені, і тепер для українського філіалу обов'язкова мінімальна капіталізація становить 1 млн. євро. МакТаггарт каже, що якби було прийнято початкову пропозицію, то могло статися так, що компанії з управління активами мали б великий міжнародний досвід, але не мали б досвіду роботи на українських ринках, тоді як управлінню системою виключно українськими компаніями бракувало б міжнародного досвіду управління активами.
Загальні обмеження для діяльності компаній з управління активами визначаються Радою Накопичувального фонду і радником з інвестиційних питань, а банк-зберігач здійснює контроль за дотриманням обмежень. До складу Ради Накопичувального фонду входять сім осіб, призначених Президентом України, і сім осіб, вибраних парламентом, включно з одним представником від роботодавців та одним представником від профспілок. У сьогоднішній політичній системі - сильний президент з пропрезидентською більшістю в парламенті - запропонована система залишається уразливою для звинувачень, що вона не буде незалежною. Проте нинішній президент Леонід Кучма не є кандидатом на президентських виборах, які відбудуться пізніше цього року, і очікується, що його відхід сповістить нову політичну еру.
І, нарешті, на початку цього року набрали чинності схеми третього рівня за Законом "Про недержавне пенсійне забезпечення". На думку МакТаггарта, цей закон є найкращим у регіоні у тому розумінні, що він дозволяє створення схем тільки з визначеними внесками, повністю фондованих.
Закон передбачає три типи схем: корпоративні пенсійні фонди, засновані одноосібними роботодавцями або холдинговими компаніями з багатьма дочірніми підприємствами; професійні схеми, засновані профспілками і роботодавцями; і фонди, засновані підприємствами галузі фінансових послуг, такими як банки і страхові компанії. Рада фонду призначає управляючих активами, які зобов'язані мати спеціальну ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, та окремого зберігача. Виконувати функції адміністратора може будь-яка з вищезгаданих юридичних осіб або, за контрактом, професійний адміністратор. У даний час галузь фінансових послуг більше цікавить управління активами, тому однією з потенційних проблем, як передбачає МакТаггарт, може стати брак досвідчених банків-зберігачів. Крім того, члени ради фонду за законом мають здати відповідний екзамен, і зараз ПАДКО знаходиться у процесі заснування сертифікаційних курсів для зацікавлених осіб.
Добровільні фонди розглядають як критично важливе доповнення до першого рівня, який буде пропорційно скорочуватися. І корпоративні, і професійні схеми вимагають обов'язкових внесків роботодавців, які у розмірі до 15 % заробітної плати звільняються від оподаткування. Роботодавці мають право встановлювати відмінні розміри внесків за окремих працівників лише на основі віку і стажу, але не статусу. Високий розмір соціальних відрахувань в Україні - 34,5 % фонду заробітної плати - робить для роботодавців вигіднішим винагороджувати своїх працівників більш високими пенсійними внесками, а не підвищенням заробітної плати.
За словами МакТаггарта, опитування показують, що найбільшу зацікавленість викликають професійні схеми. "Зацікавленість надзвичайно висока. Якщо всі роботодавці, які виявили готовність заснувати схему, так і зроблять, то через два роки функціонування пенсійними схемами буде охоплено 20-25 % робочої сили", - додав він. Перші схеми мають з'явитися до літа, причому існує можливість, що деякі відкриті схеми роботодавців або державного, або приватного сектора отримають технічну допомогу з боку АМР США як пілотні.
У політично зарядженому кліматі України пенсійна реформа не могла пройти без заперечень, особливо там, де мова йде про інвестиційні правила. На другому рівні вони включають такі обмеження: 50 % на банківські депозити, 50 % на українські державні облігації, 10 % на муніципальні облігації, 20 % на українські корпоративні облігації, 40 % на акції українських емітентів, 20 % на іноземні державні облігації з рейтингом агенції Мудіз не нижче А, 20 % на акції та облігації іноземних компаній, по 5 % на іпотечні облігації, нерухомість і дорогоцінні метали і 10 % на будь-яку одну компанію.
За регіональними стандартами, ці правила великою мірою орієнтують інвестиції на цінні папери приватного сектора, причому недержавним фондам дозволено інвестувати у приватному секторі навіть ще більшу частину своїх активів. На відміну від України, в більшості приватних пенсійних систем Центральної Європи не існує обмеження на інвестиції у вітчизняні державні облігації, і, як правило, основна маса активів інвестується саме в державні цінні папери - десь 80 %, як, наприклад, в Угорщині. Як зазначає МакТаггарт, це перетворює приватні пенсії на державну позику. Проте обмеженість українських ринків породжує занепокоєння кінцевою безпекою пенсійних активів. У 1998 р. збанкрутував банк "Україна", один з найбільших у країні, а ряд з більш ніж 150 банків країни для залучення коштів пропонують ставки по депозитам, що перевищують ринкові.
Однак, приватна пенсійна галузь матиме свій вплив на ринки капіталу. "Приватні пенсійні фонди стануть першими корпоративними інвесторами в Україні, і буде цікаво подивитись, як зреагує ринок на їхню появу", - каже МакТаггарт.
Томаш Фіала, директор-розпорядник найбільшої в Україні брокерської фірми "Драгон Капітал", пророкує, що пенсійні активи спочатку спрямовуватимуться на банківські депозити та в корпоративні облігації аналогічно інвестиційним стратегіям місцевих страхових компаній. Банківські депозити в місцевій грошовій одиниці (гривня) у даний час пропонують дохідність у 9-10 % проти 5-7 % для доларових депозитів, тоді як корпоративні облігації від компаній з кращим рейтингом приносять 12 % по дворічних позиках.
За словами Фіали, ринок корпоративних облігацій, яких випущено на загальну суму близько 500 млн. доларів, швидко розвивається, чому сприяють нещодавні емісії підприємств громадського користування, таких як залізниця. На відміну від корпорацій, уряд останнім часом випустив зобов'язань, виражених у гривнях, на відносно невелику суму. Тим часом набирає обертів фондовий ринок. Індекс KP-Dragon для акцій 10 чільних компаній, загальна капіталізація яких складає 3,4 млрд. доларів, зріс на 50 % минулого року і на 57 % від початку поточного року до початку березня. "Він скористався із зацікавленості іноземних інституційних інвесторів, хоча ліквідність і досі є не надто високою, тому що останні п'ять років приватизація через фондовий ринок не проводилася, - додає Фіала. - Ми очікуємо певних початкових публічних пропозицій пізніше в цьому році, після президентських виборів, що має підвищити ліквідність".
Фіала передбачає, що через два-три роки пенсійні фонди стануть важливими гравцями на ринку позикового капіталу і ще роки через два - на ринку акцій. "На ринку позикового капіталу зараз домінують місцеві банки, а на фондовому - іноземні інституційні інвестори, а отже буде непогано мати більше місцевих інституційних інвесторів".
Кристина Кшижак (Krystyna Krzyzak)