Уже третій "призов" наших парламентаріїв намагається "в'їхати" впроблему пенсійної реформи. Але їхні депутатські "строки" закінчуютьсяшвидше, ніж вони нарешті доходять до істини, якою ж повинна бути пенсійнареформа в Україні. В принципі, кінцеву модель за них уже давно визначивСвітовий банк, розробивши свого часу механізм трирівневої пенсійної системи,яку він у добровільно-примусовому порядку рекомендує всім своїм фінансовимклієнтам. Залишається наповнити цю модель нашим українським змістом. Тобтоостаточно з'ясувати, які соціальні результати ми хочемо мати завдяки реформі,гарненько обмізкувати, яким чином вийти на такі результати - і прийнятивідповідні закони. Однак у кожного, як відомо, свій "ум - голова", кожен звиктягнути ковдру лише на себе, при цьому не утруднюючи себе роботою з вивченняі осмислення пропонованих пенсійних новацій. Можна не повірити, але й середдепутатів, котрі роблять уже другу-третю "ходку" в парламент, безліч таких,котрі навіть не заглядали в пенсійні законопроекти. А що ж уже говорити про"салаг". Словом, за роки "вивчення проблеми" пенсійні закони дотяглися лишедо рівня другого читання. Ні, робота, звичайно, не стоїть на місці,парламентарії з профільних комітетів, приміром, об'їздили півсвіту, вивчаючипенсійний досвід інших країн - від Чилі до Казахстану. А чом би й ні - справакорисна, світогляд, знову ж таки, розширюється. Одне погано: поки вониїздять, в інших країнах справу роблять. І вчитися доводиться тепер не україн, котрі ніколи не хворіли комуністичними утопіями, а у свого "молодшогобрата" з колишнього так званого соціалістичного табору.
Остання така ознайомча поїздка була організована до Угорщини -країни, в якій на душу населення вже давно припадає більш ніж 12 тисячдоларів ВВП, середня пенсія перевищує 200 доларів, а середня зарплата - 500доларів. Варто зауважити, що стартові умови для початку пенсійної реформи вУгорщині були на кілька порядків кращі за наші. Малий бізнес, приміром, ставна ноги там ще в середині 60-х, у 80-ті угорці провели радикальні податковіреформи. Побудова соціалізму "з людським обличчям" почалася у них угорбачовські часи з приватизації - до 1994 року було у них приватизованобільшу частину виробничого і фінансового секторів. Серед країн Центральної таСхідної Європи Угорщина стала найбільшим одержувачем прямих закордоннихінвестицій, країна мала добре врегульований ринок капіталу. Будапештськіфондова і товарна біржі стали першими у Східній Європі. До того ж угорці небоялися капіталізму - вони ще дуже добре пам'ятали своє довоєнне життя.
Зауважимо, що угорці змогли дуже добре розпорядитися цим стартовимкапіталом: експерти відзначають, приміром, що всі "гравці" пенсійної системиповодилися дуже коректно і не використовували вади нормативної бази, абизбагатитися за рахунок пенсіонерів. Важко повірити, але майже за 10 роківіснування добровільних пенсійних фондів збитків не було завдано жодномуучаснику. А найголовніше те, що держава змогла однаково зацікавити впенсійних перетвореннях і роботодавців, і найманих працівників: їхні пенсійнівнески, зокрема, звільнили від оподаткування. Максимальна сума річногопенсійного внеску, що не оподатковується, дорівнює мінімальній заробітнійплаті (у 2002 році - майже 190 доларів на місяць). Цікаво, що, крімподаткових, угорська пенсійна система не знає більше ніяких пільг: депутатампарламенту (хоч Угорщина є саме парламентською республікою) нараховуютьпенсію, як усім: беруть до уваги не посаду, а вік і трудовий стаж народногообранця - угорський Конституційний суд ніколи не затвердив би пільги длядепутатів чи держслужбовців, принаймні так наголошують найвищі пенсійнічиновники Угорщини, з якими зустрічалася українська делегація. В Україні, яквідомо, і депутати, і держслужбовці, і митники, і судді, і прокурориодержують пільгові пенсії - за спецзаконами. Робиться це з таких міркувань:"державні люди", стовідсотково віддаючись службі, не мають часу десьпідробляти, робити свій власний бізнес (так, немовби дві третини нашихдепутатів, приміром, не мають чималенької власної справи), через це їм невдається нічого заощадити на старість. І тому держава компенсує їхнювідданість високими пенсіями. За словами депутатів із профільнихпарламентських комітетів, реформа і не думає замахуватися на пенсійнезабезпечення "государевих людей". Мовляв, уся Європа саме таким чиномпіднімає престиж державної служби - і ми разом з нею.
Угорцям потрібно віддати належне й в іншому: поспішаючи, вонимаксимально стараються не наламати дров. Приміром, для підвищення пенсійноговіку для чоловіків і жінок до 62 років вони відвели аж 12 років. Почалася"вікова" реформа в 1997-му: кожні два роки угорці виходять на пенсію на 6місяців пізніше. Вони зрівняли віковий поріг для чоловіків і жінок, щоб датиїм можливість сплачувати внески до пенсійних фондів однакову кількість років,а значить, забезпечити їм відносно однаковий рівень пенсії. І це неназивається гнобленням слабких жіночок, навпаки - гендерною рівністю. А втім,маючи 38-річний стаж, угорці можуть виходити на пенсію задовго до 62 сумнихроків і одержувати пенсію в повному обсязі. (Нагадаємо, що в Україніпенсійний вік поки що планується залишити радянський: 55 років для жінок і 60- для чоловіків. Отож у жінок автоматично страховий стаж буде на 5 роківменший. До того ж люди середнього віку просто не встигнуть накопичити насвоїх рахунках достатньо грошей для високих виплат, і навіть сьгоднішні30-річні в цьому плані "пролітають"). З першими виплатами другого і третьогорівня (особисті пенсійні заощадження, що накопичаться в приватнихнеприбуткових пенсійних касах на індивідуальних рахунках кожного працюючогоугорця) в Угорщині теж не спішать: щаслива мить очікується аж у 2013 році.Доти гроші "варитимуться". На сьогодні майже 80 відсотків їх вкладають удержавні цінні папери, решта грошей - на депозитах або витрачається напридбання акцій і облігацій. Відомо, що в усьому світі інвестування вдержавні цінні папери вважається найбільш захищеним вкладом: у разі "атасу"держава покриє втрати зі свого бюджету. Щоправда, уряд надає гарантії не щодоінвестиційних прибутків, а лише щодо збереження суми вкладу: тобто забудь-яких обставин Пенсійна каса поверне своєму клієнту стільки, скільки вінвстиг покласти на персональний рахунок. Механізм запропоновано такий:приватна пенсійна каса має свій так званий гарантійний фонд, у який вонаперераховує частину внесків. Цей фонд і відкриває свої сейфи в разіфорс-мажорних обставин. Якщо грошей у сейфах не вистачає - каса бере кредитпід державну ж гарантію.
Крім того, держава взагалі повинна власним коштом пом'якшити перехідвід старої до нової системи пенсійного забезпечення. Приміром, сьогодні 75відсотків пенсійних внесків надходять до традиційної, солідарної пенсійноїсистеми, а 25 відсотків - до приватних пенсійних кас. Отож солідарна система,до якої "приписані" нинішні пенсіонери і кому більше 42 років (ці люди нічогоне встигнуть накопичити на своїх індивідуальних рахунках ц приватних касах довиходу на пенсію), втратила 25 відсотків своїх надходжень, котрі перейшли унакопичувальну систему. Дефіцит цих коштів компенсується за рахунокдержавного бюджету (в минулому році було перераховано, приміром, 120мільярдів форинтів - приблизно 550 мільйонів доларів). Якщо ми спробуємовикористати такий механізм в Україні, вийде, що наш Пенсійний фонд зі своїх25 мільярдів гривень втратить більш ніж 6 мільярдів. Тобто саме таку сумуповинна буде компенсовувати держава щороку. Для сьогоднішнього українськогобюджету ця сума - непідйомна. Сьогодні депутати пропонують використати дляпоновлення бюджету "внутрішній ресурс": ліквідувати спрощену системуоподаткування, котра нахабно видоює наш Пенсійний фонд, податковими пільгамилегалізувати тіньовиків; зробити так, щоб 10 мільйонів українців, котрі ниніпрацюють неповний робочий день, працювали "на всю котушку", а значить,сплачували до Пенсійного фонду вдвічі більше, ніж сьогодні, тощо. А втім ідеядержавних гарантій не знаходить серед депутатів одностайної підтримки: знаючисхильність українців до фінансових афер, частина парламентаріїв упевнена:сподіваючись на державу, ділки у нас можуть наварити такої "трастової каші",що ніякого бюджету не вистачить, аби вичистити їхній "казан". Прихильники ждержавних гарантій підкреслюють, що іншого виходу немає, зрештою, підніметьсяж колись українська економіка і бюджет перестане тріщати по швах.
І наостанок - про суб'єктивний фактор. Сьогодні в Україні плануєтьсяпочати пенсійні зміни з реформування солідарної системи і запровадженнядобровільної накопичувальної. В цьому плані цікаво: як переконати людейвіддавати певну частину своєї зарплати (добровільно віддавати!) уже сьогодні,щомісяця, аби одержати додаткову пенсію колись на старості? Угорський досвід,приміром, свідчить: більшість людей нічого не розуміють у фінансових схемах інічого не хочуть розуміти: вони довіряють гроші пенсійним касам і вимагаютьлише прибутків і чим швидше. Отож пенсійні каси укладали спеціальні угоди зроботодавцями, аби ті направляли своїх працівників саме до них. При цьомупосередники, які "сватали" роботодавця, одержували просто несамовиті гроші.Що перепадало самим роботодавцям - невідомо. Найцікавіше те, що"перекуповували" клієнтів не лише оптом, а й уроздріб, обіцяючи кожномуконкретні фінансові пільги. Отож і серед клієнтів знайшлися аферисти, котрі"доїли" посередників і мало не щотижня змінювали пенсійні каси. Тепер закономдозволяється переходити з каси в касу не частіше одного разу на 6 місяців.Словом, можливо, ми теж станемо свідками подібних пенсійних "торгів" вУкраїні. Переважно свідками, а не учасниками: у нас сьогодні аж занадтобагато людей ледь зводять кінці з кінцями, аби у найближчі роки участь удобровільному пенсійному страхуванні стала в нас масовою або хоча бвідчутною.
Сьогодні в парламентському комітеті з питань пенсіонерів, ветеранівта інвалідів у другому читанні розглядалися пенсійні нововведення. За словамипершого заступника голови комітету Валерія Альошина, може статися, що вони небудуть прийняті в сесійній залі, отож буде нагода їх ще доопрацювати. Тобтоваріант "говорили-балакали" зовсім не виключений. І, головне, тому, щопенсійні зміни все ще приймаються у нас переважно на соціальному рівні, тодіяк насправді, йдеться про радикальні фінансово-економічні реформи. Аджепенсійні гроші - найдешевший інвестиційний капітал, ним би розумнорозпорядитися...
газета "Україна молода"
13 березня 2003 року