НЕДЕРЖАВНІ ПЕНСІЙНІ ФОНДИ:
ПОЛЬСЬКИЙ ДОСВІД

- Одна з причин потреби пенсійного ринку будь-якої країни в регуляторі полягає у тому, що в ході реформи пенсійна система перестає бути державною. Управління пенсійними коштами передається приватним юридичним особам (або компаніям з управління активами пенсійних фондів, або страховим компаніям). Ще одна причина в тому, що завжди виникає конфлікт інтересів між учасниками та управляючими. Ось чому настільки важливими є хороші правила регулювання ринку, відлагоджена система нагляду над пенсійними фондами, яка діє в інтересах учасників та здійснюється на другому та третьому рівнях пенсійної системи.
UNFE було створено у травні 1998 року, а в серпні того ж року вона почала видавати ліцензії першим компаніям - адміністраторам пенсійних фондів. Травень-серпень пішли на підготовчу роботу, розробку необхідних процедур. Нам треба було перевіряти великий обсяг документів, бізнес-планів засновників пенсійного фонду, причому законом на це відводилося всього три місяці з моменту подання кожної заяви.
Потім ми розпочали реєстрацію відкритих пенсійних фондів та контроль за процесом, пов'язаним з їх рекламою. І нарешті UNFE почала реєструвати агентів, які, по суті, займалися залученням учасників до відкритих пенсійних фондів. Це була величезна робота, бо, як виявилося, йшлося про сотні тисяч осіб. Ми повинні були перевіряти, чи не були ці люди судимі, як вони стягують комісійні і чи не працюють вже на якийсь інший пенсійний фонд.

- І всі ці потенційні агенти пройшли реєстрацію в UNFE?

- Саме так. Причому, видати кожному агенту ліцензії, згідно із законом, треба було протягом місяця з моменту подання заяви. Без наявності ефективної інформаційної системи така робота виявилася б просто непідйомною.

- А в цілому чи виправдала себе ставка на агентів? Чи слід Україні використати цей досвід, скажімо, при створенні третього рівня пенсійної системи?

- Я вважаю, що виправдала. У Польщі понад 11 млн. учасників ПФ, без допомоги агентів їх неможливо було б залучити за короткий час до обов'язкової накопичувальної системи. І до того ж треба розуміти, що наявність 400 тис. агентів ще не означає, що всі вони ефективно працювали. Якби ми пішли іншим шляхом, скажімо, через створення будь-яких пунктів запису, невідомо, скільки було б черг та скарг. Та це все одно, що протягнути верблюда крізь вушко голки.
Але я зовсім не хочу сказати, що в нашому випадку обійшлося без проблем. Особливо на початку, коли, згідно із законом 1997 року, агентам дозволялося працювати на кілька пенсійних фондів. Але потім правила змінилися, і законодавець наклав заборону на подібні дії. Це було зроблено з метою захисту інтересів учасників пенсійних фондів. Агенти, отримуючи комісійні, стимулювали перехід громадян з фонду до фонду, хоча ті втрачали певні суми, оскільки протягом двох перших років участі у ПФ при переході потрібно було сплачувати комісійні. У випадку, якби перехід з фонду до фонду став системою, фінансові результати для кожного з учасників могли б виявитися незадовільними.
Якщо агент представляє лише один пенсійний фонд, він не може переманювати будь-кого до конкуруючої організації. Ми запропонували додаткове обмеження: для того щоб розпочати роботу в новому пенсійному фонді, людина повинна взяти дворічний тайм-аут у своїй роботі як агент.
Проблема полягала й у невисокій кваліфікації: тільки невеликий відсоток із цих 400 тис. осіб мав достатні знання для того, щоб продавати дану фінансову послугу, пояснювати її необхідність. UNFE пропонувала внести поправку до закону, відповідно до якої агенти мають складати іспити в самих компаніях, що управляють, але ця пропозиція не пройшла - ці компанії спромоглися переконати парламентаріїв у своїй правоті.

- А як би Ви прокоментували успіхи та проблеми UNFE в регулюванні та нагляді?

- Коли наш орган зміцнився та розпочав повсякденну роботу, головним був аналіз інвестиційної складової діяльності пенсійних фондів. Причому я маю на увазі не тільки дотримання лімітів інвестування, а й конкретну діяльність на ринку: чи не купувались будь-які активи за завищеною ціною і чи не продавали за заниженою. В Польщі ми перевіряли кожну транзакцію. Було створено ефективну інформаційну систему, яка дозволяла здійснювати такий контроль, співставляючи ціни купівлі та продажу акцій й облігацій конкретним ПФ з ринковими, а також з цінами, за якими купують та продають активи інші пенсійні фонди.
Крім усього іншого, існування системи мало й певний виховний ефект, як наслідок, в Польщі було дуже небагато транзакцій не на користь учасників - усі управляючі активами усвідомлювали, що будь-яке порушення буде відслідковано. Часом ми навіть виявляли транзакції за неринковими цінами, але на користь учасників. І не тому, що управляючі активами хотіли підвищити майбутні пенсії поляків, а з маркетингових причин: показати більшу доходність означає залучити більшу кількість учасників.

- Виходить, що хоча ціни й неринкові, але мета - ринкова...

- Однак це погано для самого ринку. Тому всю інформацію з приводу транзакцій за неринковими цінами ми спрямовували до Нацбанку (якщо йшлося про боргові інструменти, що торгувалися на міжбанківському ринку) або до Комісії з цінних паперів. Наступне, що належить до наших повноважень, - це нагляд за третім рівнем, тобто професійні пенсійні схеми. Ми реєстрували їх усі, попередньо перевіривши на відповідність законодавству. Але нагляд здійснювався лише за інвестиційною діяльністю професійних пенсійних фондів, оскільки контроль за діяльністю взаємних фондів - це прерогатива Комісії з цінних паперів, нагляд за страховими компаніями - суперінтенданції зі страхування. Крім того, до функцій UNFE належали відвідування компаній, що управляють, та перевірки на місці, в основному бухгалтерських документів, діловодства. Щодо інвестицій, то завдяки нашій інформаційній системі ситуацію ми могли відслідковувати з офісу. Крім того, перевіряли, як організовано роботу зі скаргами.

- І багато їх було?

- Щось близько 10 тис. за чотири роки. Самотужки перевірити такий масив неможливо - якщо, звичайно, не збільшувати штат наглядового органу до нескінченності. Однак ми виробили певний алгоритм дій. Скарга реєструвалася, і у ході перевірки на місці наші робітники цікавилися, як вирішено питання. Якщо не вирішено -до компанії, що управляє, надсилався лист, де було розписано наші побажання щодо порядку вирішення. Якщо компанія з нами погоджувалася, питання виявлялося вичерпним, якщо ні, справа могла закінчитися адміністративним судом.

- Ви часто судилися?

- У порівнянні з кількістю скарг та з кількістю контрольних заходів - не дуже. Близько 20 судів за чотири роки. Найчастіше на нас подавали позов у випадку накладення штрафів. Скажімо, був випадок, коли UNFE не погодилася з тарифами на послуги компанії, що управляє, та звернулась до адміністративного суду. Але суд дозволив підняти тарифи. Тоді UNFE подала позов до національного суду. Тут справа не в конкретній компанії. Справа у принципі, оскільки для інвестора важливо створити судовий прецедент й у випадку судового рішення привести до зміни процедур.

- Ми зупинилися на кількох аспектах: регулювання, аналіз, нагляд. Але що в діяльності UNFE все ж таки було важливішим?

- Все важливо. Я хотів би особливо підкреслити, що із самого початку всі процедури мають бути прописані, інакше виникнуть проблеми у майбутньому. Так, процес треба тримати під. контролем, все ж таки йдеться про інвестування мільярдних сум. Однак перевіряючий всього не охопить та за всім не догляне, якщо не дати можливості самій компанії, що управляє, працювати за чітко прописаними правилами. Якщо процес ліцензування не продумано, може виникнути величезна кількість ускладнень. Якщо неналежним чином враховувались пенсійні внески або інвестиційний доход, із часом відновити подібні упущення буде дуже й дуже складно.
Лише один приклад із практики. Якось ми виявили, що один пенсійний фонд придбав активи дешевше, ніж на ринку, але похибка була на користь учасників. Проте через якийсь час при аналізі бухгалтерських документів з'ясувалась причина цієї різниці -банальна помилка. Природно, компанію, що управляє, було оштрафовано, але, оскільки цей неприємний факт було викрито тільки у новому фінансовому році, виникло питання: як, не погіршуючи ситуації для учасників пенсійного фонду (не зменшуючи кількості інвестиційних одиниць на їх персональних рахунках), цю бухгалтерську помилку виправити.
На врегулювання проблеми пішло багато місяців. Тому такими важливими є щоденний поточний контроль, прозорі правила та хороший рівень професійної підготовки учасників ринку.

- Ми підійшли до питання про вартість витрат з управління пенсійними активами. Чи велика вона у Польщі?

- На мою думку, найголовніше питання - це все ж таки доходність. Усі інструкції, що регулюють положення на даному ринку, мають бути спрямовані на те, щоб створити стимул для управляючих активами максимізувати доходність для учасників, а також якомога більше знижувати ризики, пов'язані з тим, що менеджери, які управляють активами, можуть здійснювати певні операції не в інтересах учасників або, не дай боже, виявитися нечесними людьми.
Лише один "додатковий" відсоток доходності на рік дасть за 40 років інвестування збільшення пенсій на 20%. Зараз капіталізація польських пенсійних фондів сягає $8 млрд., але в майбутньому, я вважаю, це будуть сотні мільярдів. Тому піклування про доходність пенсійних активів є дуже важливим.
Тепер щодо витрат. У Польщі вони в середньому становлять від 1,15 до 1,20% активів, хоча на розвинутому конкурентному ринку ці витрати мають бути нижче 1%. Ми розуміємо, що це питання не одного дня, тому вихід один - підвищення доходності.

- Як в Польщі визначаються максимальні витрати - законом чи рішеннями органу з нагляду за пенсійними фондами?

- Законом. Якщо послуги щодо пенсійного накопичення - для звичайних, не дуже обізнаних у фінансах людей, то дуже важливо, щоб вони були якомога більш стандартними. Інакше кожен пенсійний фонд наголошуватиме, що його продукт - найдешевший.
Дуже важливо, як ці витрати розраховуються. Треба розуміти, що на початковому етапі участі в пенсійному фонді комісійні, наприклад у розмірі 20% від суми внеску (що сплачуються одразу), можуть істотно перевищувати розмір комісійних, розрахованих у відсотках до суми активів (наприклад, 1% від активів). Чому так? Тому що активи - це сума щомісячних внесків плюс інвестиційний доход, який також інвестується і на наступному, умовно кажучи, витку "заробляє" новий інвестиційний доход, який знову інвестується... І так десятиріччями - активи зростають. Іншими словами 1% від активів означає - від основної суми та інвестиційного доходу, від грошей, які зростають. Якщо ж комісія береться у розмірі 20% від внесків, то інвестиційний доход не враховується. Хоча для звичайних людей 1% - завжди менше, ніж 20%.
У Польщі існує надзвичайно складна змішана система комісійних. Можна брати комісію від внесків плюс не більше 0,6% від активів (ось це "не більше 0,6%" застережено в законі). Але на практиці все є ще заплутанішим. Кожен пенсійний фонд має свою шкалу, пов'язану зі строками участі людей у його діяльності. Досить розповсюдженою є ситуація, коли фонд оголошує, що у 2002-му він бере, умовно кажучи, 5% від внеску, у 2003 - 4,5%, у 2004-му - 4%... і т.д. І якщо людина братиме участь у пенсійному фонді 20 років, вона у підсумку повністю звільняється від сплати тієї частини комісійних, що стягується із внесків. Але у випадку переходу з одного фонду до іншого на новому місці доведеться знову починати платити з максимуму.

- А якою ж є роль наглядового органу?

- Якщо компанія, що управляє, вирішить змінити свою систему комісійних, вона неминуче стикнеться з нашою позицією. Річ у тім, що ухвалювати зміни до статуту - це функція наглядового органу. Якщо ці зміни не погіршують або ж покращують ситуацію для учасників - будь ласка. В іншому разі дозвіл не буде дано, і тоді справа може дійти до суду. Однак сьогодні у Польщі готуються зміни до закону, і, можливо, на вимогу компаній, що управляють, деякі норми щодо встановлення розміру комісійних можуть бути послаблені.

- Який сенс у такій складній системі - відсоток від активів, певна сума від внесків?

- Якоюсь мірою це логічно, тому що якась частина затрат на адміністрування та інвестування пов'язана з кількістю платежів, якась - з кількістю активів. Фактичний обсяг затрат на управління активами - значно менше визначених законом 0,6%, повірте моєму досвіду. Але компанії, що управляють, все одно прагнуть збільшити цю частину тарифу, вони сильно лобіювали підвищення цього показника до 0,9%. Це проблема початкового етапу, коли обсяг активів є досить низьким, а значить, комісійних надходить мало. Вважається, що тільки через 11 років з початку діяльності в Польщі системи недержавних пенсійних фондів обсяг доходів від активів стане більшим, ніж обсяг доходів від внесків.
У цьому розумінні Україна також обов'язково стикнеться з проблемами: засновники компаній, що управляють, мають бути дуже великими та фінансове міцними, щоб надати стартовий капітал та мати можливість не гнатися за миттєвими прибутками. Адже в перші роки адміністратори пенсійних фондів для своїх засновників є збитковими.

- Що б ви порадили розробникам українського закону про недержавні пенсійні фонди - прописувати розмір комісійних у ньому чи ні?

- Треба було б прописати, так надійніше. А щодо типу комісійних, то краще їх брати із внесків, тому що люди дуже чутливі до ціни. Плата за послуги, що стягується із суми внесків, дуже чітко говорить про те, скільки коштує система, наскільки вона є прозорою. А щоб громадяни не лякалися високих відсотків, що віддають управлінцям пенсійними коштами, слід всерйоз зайнятися просвітницькою роботою.

журнал "Цінні папери України",
№19(257), 2 травня 2003 року