Наталія АНДРУСЕНКО |
Хто тільки нині не штовхає пенсійну реформу - Президент, урядовці, парламентарії, громадські організації... А результат поки що не надто втішний. Пригадую, як на одній із "гарячих ліній", присвяченій пенсійному забезпеченню, заступник держсекретаря Мінпраці та соціальної політики Олена Гаряча закликала мало не кожного, хто телефонував у Кабмін: "Якщо хочете нормальних пенсій, йдіть до своїх депутатів і тисніть на них, нехай скоріше приймають відповідні закони".
І справді, чи не найбільше гальмо пенсійної реформи нині криється у Верховній Раді. Вже не один рік "варяться" там два визначальні законопроекти. Тільки й досі вони "сирі". Проект закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" "обріс" ще 700 новими поправками та доповненнями, а документ, що має дати "зелене світло" недержавному пенсійному забезпеченню, розбух майже на 200 сторінок пропозицій. І кінця-краю тому не видно.
А тим часом, за свідченнями експертів, будь-яке зволікання з прийняттям визначальних законів коштуватиме як нинішнім, так і прийдешнім пенсіонерам, все більших втрат. Зазнаватиме збитків і держава. Адже пенсійні заощадження, відкладені на накопичувальні рахунки, можуть стати "живильними" інвестиціями в рідну економіку. За деякими розрахунками, запровадження системи накопичувального пенсійного забезпечення могло б залучити в реальний сектор економіки Україні на кінець 2006 року інвестиційних ресурсів від 1,5 до 3,77 млрд. грн., що становить відповідно від 0,4 до 1,04% реального ВВП. Однак ці розрахунки робилися, виходячи з того, що закон "Про недержавне пенсійне забезпечення" мав бути прийнятий на кінець 2002 року.
Нині вже стартував другий квартал 2003 року. А депутати з неприхованим оптимізмом називають черговий термін прийняття довгоочікуваних законів - червень-липень. Якби ж то!
Шукаючи винних у затягуванні цього процесу, не рідко кивають на адресу ЗМІ. Мовляв, вони зайняли очікувальну позицію, не несуть правди в народ. Питання це, звичайно, спірне. Бо для читачів багатьох видань журналістські запевнення про те, що ось-ось ми нарешті зможемо "спробувати на зуб" пенсійну реформу, вже добряче набили оскому. Дійсно, не стали газетні матерали й лікнепом для тих, кого цікавить пенсійна реформа від "а" до "я". Власне, поклавши руку на серце, мусимо зізнатися, що глибоких знань бракує й самим журналістам.
А тим часом, як показали опитування громадської думки, нещодавно проведені в Україні, 52 відсотки респондентів погано поінформовані про пенсійну реформу, а майже кожен четвертий взагалі нічого про неї не знає. Майже половина не має уяви й про обов'язкову накопичувальну систему, кожен п'ятий висловив бажання мати персональний рахунок в недержавному пенсійному фонді, а кожен третій - вважає, що його фінансові можливості для цього замалі.
З огляду на це, важко переоцінити значення всеукраїнського навчального семінару для журналістів "2003 рік - рік пенсійної реформи в Україні", який відбувся в Києві за сприяння Мінпраці та соціальної політики, Пенсійного фонду України та Компанії ПАДКО. Гадаю, матимуть зиск від цього заходу й наші читачі. Адже з уст фахівців журналісти отримали висококваліфіковані відповіді на безліч актуальних питань. Зокрема, як узгоджуватиметься між собою багатоступеневість нової пенсійної системи. Мається на увазі солідарний, накопичувальний та добровільний рівень. Як порахувати новий розмір пенсій. Чого очікує від пенсійної реформи фондовий ринок України. Що слід зробити для захисту пенсійних активів та інтересів учасників у системі недержавного пенсійного забезпечення. Оподатковувати чи ні пенсійні внески. Як зробити дієвим державний нагляд та регулювання у сфері пенсійного страхування. Що таке соціальний контракт між поколіннями в контексті пенсійної реформи. Чи може бути відчутним вплив недержавного пенсійного забезпечення на соціально-економічний розвиток держави.
Погодьтеся, жодне з цих запитань не назовеш другорядним. А тим часом все, що пов'язане із старістю, наш народ намагається відкладати на потім. Мовляв, якось воно буде. Мало замислюємося і над тим, що пенсійне страхування стає не так державною, як твоєю особистою справою.
Ще один тривожний симптом. Як йшлося на семінарі, показовими є і результати нещодавнього опитування громадської думки, яке провели в столиці України Держкомстат та МОП. З'ясувалося, що 80 відсотків киян більш за все бояться старості. Напевне, в цьому, як у краплині води, віддзеркалюється і жалюгідне становище нинішніх пенсіонерів, і пробуксовування з прийняттям відповідного законодавства, і зневіра багатьох у те, що найближчим часом у нас щось-таки зміниться на краще.
Але все це нам аж ніяк не заважає кивати на закордон. Мовляв, там справжнє безтурботне життя у літніх людей починається тільки тоді, коли вони виходять на пенсію і вирушають у мандри. Але там люди, хоча й бояться бути ошуканими, довіряють приватним пенсійним фондам, а ми ж - і боїмося, і мало робимо, аби вони запрацювали та отримали належне законодавче підгрунтя.
Виступаючи на семінарі, заступник голови Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку Сергій Бірюк проілюстрував журналістам ще одну "картинку" з заокеанського життя. На запитання, коли найбільше ризикували американці, 74% відповіли - коли вкладали гроші в цінні папери, 49% - коли створювали собі сім'ю, і кожен п'ятий - коли робив свій вибір на тому чи іншому пенсійному фонді. Нам би їхні проблеми.
"Робітнича газета" №61(13218),
квітень 2003 року