Наближення страхового законодавства України до законодавства Європейського Союзу та міжнародних стандартів

Звіт про участь у семінарі

Горюк Н.В., консультант ПАДКО з юридичних питань, експерт з питань пенсійної реформи

24 лютого 2004 року у Києві відбувся семінар на тему: "Наближення страхового законодавства України до законодавства Європейського Союзу та міжнародних стандартів", проведений Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України разом з Лігою страхових організацій України за участю Українсько-європейського консультативного центру з питань законодавства та під головуванням Першого заступника Голови Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України Оперенко Григорія Миколаєвича.

На семінарі виступили: Оперенко Г.М. - Перший заступник Голови Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Філонюк О.Ф. - Президент Ліги страхових організацій, Хенке Фолькер, Мюллер Гельмут, Шнайдер Ульф - короткотермінові експерти Українсько - європейського консультативного центру з питань законодавства (UEPLAC),

Оперенко Г. М. - Перший заступник Голови Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України висвітлив основні завдання Держфінпослуг з врегулювання ринку страхової діяльності України. До основних з них віднесені реалізація стратегії розвитку фінансових послуг, запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг та сприяння інтеграції в європейський та світовий ринок фінансових послуг. З метою виконання українською стороною вимог Копенгагенських критеріїв (1993 р.) щодо економічного співробітництва у сфері фінансових послуг необхідним є налагодження зв'язків з компетентними наглядовими органами країн - членів ЄС, приведення системи нагляду за небанківськими фінансовими установами у відповідність до стандартів ЄС, впровадження нормативно-правових актів щодо регулювання окремих видів фінансових послуг з їх наближенням до європейського законодавства. Держфінпослуг включена до Переліку центральних органів виконавчої влади, відповідальних за здійснення завдань, визначених Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу, та визначена відповідальною за здійснення завдань, передбачених Стратегією, у сфері страхування та за організацію роботи з адаптації актів законодавства України про фінансові послуги.

Держфінпослуг вже набула членства у Міжнародній мережі органів нагляду за недержавними пенсійними фондами (INPRS) та у Міжнародній організації нагляду за страховою діяльністю (IAIS).

Характеризуючи страховий ринок України Оперенко відзначив, що розвиток національної системи страхування за останні роки характеризуються високою динамікою. Загальний обсяг страхових платежів (внесків) за всіма видами страхування за 9 місяців 2003 року становив 6067,2 млн. грн. У порівнянні з аналогічним періодом 2002 року обсяги вказаного показника зросли на 3133,0 млн. грн. або у 2,1 рази.

Станом на 1 жовтня 2003 року в Україні діяло 355 страхових компаній, 28 з них здійснюють діяльність зі страхування життя. Як зазначив Оперенко, в Україні потрібно не більше 20-30 страхових компаній такого розміру, який забезпечував би конкурентоспроможність на міжнародному рівні, та трансформація невеликих компаній в дилерів.

Недосконалість регуляторних норм діяльності страхових компаній призводить до таких негативних процесів в сфері страхування як недодержання страховими компаніями вимог щодо достатності капіталу, Страхові компанії, в основному, здійснюють діяльність із страхування юридичних осіб та переважно надають послуги із іншого страхування, ніж страхування життя, що свідчить про недовіру споживачів страхових послуг до страхових компаній.

Потребує виваженого підходу питання обов'язкового страхування, якого відповідно до Закону України "Про страхування" передбачено більше ніж 40 видів. Пропонується скоротити перелік обов'язкового страхування, у зв'язку з чим Держфінпослуг підготовлений проект Закону України "Про внесення змін до статті 7 Закону України "Про страхування".

Для підвищення якості послуг, що надаються страховими компаніями та впровадження стабільних правил їх функціонування, Держфінпослуг прийнято 35 нормативно-правових документів.

Президент Ліги страхових організацій України (далі - Ліга) Філонюк О.Ф. зазначив, що Ліга є єдиною Всеукраїнською організацією на страховому ринку України. До Ліги входить 140 компаній, які охоплюють 90% страхового ринку України.

На страховому ринку України такий вид страхування як страхування життя у 2002 році складав 0,6% , а у 2003 році - 1%.

В даний час не всі страхові компанії відповідають вимогам платоспроможності, тому розглядається питання щодо об'єднання страхових компаній в певні групи. Необхідно надати більшого розвитку посередницьким послугам, навчати кадри для страхового ринку України та створювати позитивний імідж страхування.

На розвиток страхового ринку в Україні негативно впливає відсутність організації статистики (нема належної бази даних для розрахунку тарифів) інституту ризику, універсального програмного забезпечення, достатньої кількості актуаріїв.

Пріоритетними напрямками діяльності Ліги є впровадження Закону України "Про страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розробка та впровадження Закону України "Про страхове посередництво", внесення змін до Закону України "Про страхування", розвиток інфраструктури ринку.

Хенке Фолькер - короткотерміновий експерт Українсько - європейського консультативного центру з питань законодавства зазначив, що Директиви ЄС стосуються високорозвинених страхових ринків. Тому лише директиви "першого покоління", що запроваджують вимоги у рамках ЄС, можуть бути частково придатними для трансформації в українське законодавство. Дуже важливими директивами у сфері страхування є:

Директива Ради 64/225/ЄЕС від 25.02.1964 р. щодо скасування обмежень на свободу заснування компанії і свободу надання послуг у сфері перестрахування і ретроцесії.
Перша Директива Ради 73/239/ ЄЕС від 24.07.1973 р. щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започаткування та ведення діяльності у сфері прямого страхування, іншого, ніж страхування життя.
Друга Директива Ради 88/357/ЄЕС від 22.06.1988 р. щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно прямого страхування, іншого, ніж страхування життя та встановлення положень щодо сприяння ефективній реалізації принципу свободи надання послуг і внесення доповнень до Директиви 73/239/ЄЕС.
Директива Ради 92/49/ЄЕС від 18.06.1992 р. щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно прямого страхування, іншого ніж страхування життя, та про внесення доповнень до Директив 73/239/ЄЕС і 88/357/ЄЕС (третя Директива, яка стосується страхування іншого, ніж страхування життя).
Директива Ради 72/166/ЄЕС від 24.04. 1972 р. щодо наближення законодавства держав - членів стосовно страхування цивільної відповідальності власника транспортних засобів, та виконання зобов'язання щодо страхування такої відповідальності.
Друга Директива Ради 84/5/ЄЕС від 30.12.1983 р. щодо наближення законодавства держав - членів стосовно страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.
Третя Директива Ради 90/232/ЄЕС від 14.05.1990 р. щодо наближення законодавства держав - членів стосовно страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.
Директива 2000/26/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 16.05.2000 р. щодо наближення законодавства держав - членів стосовно страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та про внесення доповнень до Директив Ради 73/239/ЄЕС та 88/357/ЄЕС (четверта Директива щодо страхування цивільної відповідальності).
Директива Ради 91/674/ЄЕС від 31.12.1991 р. щодо річної та консолідованої звітності страхових компаній.
Директива 2002/83/ЄС Європейського парламенту та Ради від 5.11.2002 р. щодо страхування життя (консолідація директив щодо страхування життя від 1979, 1990 та 1992 років - директив першого, другого та третього покоління", як зазначено вище).
Директива Європейського Парламенту та Ради 2002/92/ЄС від 9.12.2002 р. щодо страхового посередництва.
Директива 98/78/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 27.10.1998 р. щодо додаткового нагляду за страховими компаніями в страховій групі.
Директива Європейського Парламенту та Ради 2001/17/ЄС від 19.03.2001 р. щодо реорганізації та ліквідації страхових компаній.
Директива 2002/87/ЄС Європарламенту і Ради від 16.12.2002 р. про додатковий нагляд за кредитними установами, страховими і інвестиційними компаніями - учасницями фінансових об'єднань.

На думку UEPLAC для України адекватним орієнтиром у багатьох сферах можуть стати "Принципи страхування", стандарти та установчі рекомендації у сфері страхування Міжнародної асоціації органів нагляду за страховою діяльністю (IAIS). Ці документи готувались з урахуванням таких країн як Україна. Критерії, визначені у посібнику "Двадцять основних принципів регулювання та нагляду за страховою діяльністю у країнах, що знаходяться на початковому етапі розвитку ринкової економіки", який був підготовлений Комітетом з питань страхування Організації економічного співробітництва і розвитку (ОECD) у 1997 році з урахуванням особливостей країн з перехідною економікою.

Пан Хенке зазначив, що надзвичайно важливо аби Держфінпослуг могла забезпечити необхідний інформаційний обмін на міжнародному рівні завдяки своєму членству у міжнародних організаціях. Це вимагає відповідного фінансування. Якщо цього не можна забезпечити коштами державного бюджету, необхідно залучати кошти компаній, які перебувають під наглядом.

Мюллер Гельмут - короткотерміновий експерт UEPLAC (представник Міжнародної асоціації страхового нагляду).

Міжнародна асоціація страхового нагляду (МАСН) заснована у 1994 році та являється всесвітнім представником страхового нагляду, ченами якої є понад 100 страхових наглядових служб всіх частин світу. МАСН є всесвітньо визнаною організацією, яка визначає стандарти у сфері страхового нагляду. Найважливішими з них є Основні принципи страхування (ОПС) для органів нагляду за страховою діяльністю та "Методологія ОПС". Принципи і стандарти МАСН не мають зобов'язуючої юридичної сили. На відміну від директив Європейського парламенту і Ради ЄС вони є тільки рекомендаціями.

Основною метою нагляду за страховою діяльністю є захист страхувальника (інтересів самого страхувальника, а також застрахованої особи або бенефіціарія у випадку страхування відповідальності перед третіми особами).

Найважливішими вторинними цілями нагляду за фінансовою діяльністю є:

достатність технічних умов (сума коштів має постійно бути достатньою, аби компанія могла виконати будь-які свої зобов'язання за договорами страхування);
активи повинні відповідати ризикам, що їх покриває страховик: вони мають бути надійними, ліквідними, прибутковими, диверсифікованими та відповідними (у валютному відношенні);
достатність власного капіталу має бути доволі високою, аби слугувати буфером на випадок непередбачених видатків щодо ризиків, які покриваються;
наявність та дотримання компанією пруденційних принципів ведення підприємницької діяльності (норм бухгалтерського обліку, фінансової звітності, контролю, управління ризиками, механізм внутрішнього контролю, тощо);
рівень перестрахувального покриття має відповідати рівню покриття первинною страховою компанією й прийматися перестрахувальними компаніями разом з необхідними гарантіями;
бізнес-план страховика має забезпечувати безпечний та розумний базис обчислення премій та технічних умов для гарантування виконання зобов'язань за договорами страхування; договори з партнерськими компаніями не повинні перешкоджати інтересам страхувальників, а пропоновані компанією страхові продукти мають відповідати правовим нормам і не загрожувати фінансовій стабільності компанії;
має забезпечуватися такий рівень прибутковості страхової компанії, за якого інтересам страхувальників нічого не загрожуватиме;
компанії мають бути відомі ризики (застрахованої особи або об'єкту), що покриваються, аби вона могла застосувати надійні методи тарифікації;
керівництво компанії, актуарії, аудитори та решта високих посадових осіб повинні мати відповідну кваліфікацію та досвід, їх межі відповідальності та цілі діяльності мусять бути чітко визначені; процедури призначення на посаду мають бути прозорими та чіткими; мають існувати визначена політика врегулювання конфлікту інтересів, сильний механізм внутрішнього та зовнішнього контролю, контролюючі особи (власники) компанії мають бути надійними, а їх участь у роботі та вплив - прозорими та такими, що не перешкоджають здійсненню наглядових функцій;
повинна забезпечуватись відповідність законам, які стосуються питань нагляду за страховою та фінансовою діяльністю.

(Читайте дослідження експерта ЄС д-ра Гельмута Мюллера "Європейський спільний ринок страхування", яке було опубліковане на сайті UEPLAC у матеріалах одноіменного тренінгу від 23 лютого 2004 року )

Мюллер Гельмут зупинився на різних типах наглядових органів (автономний орган чи урядова структура), в залежності від сфери регулювання (орган комплексного нагляду чи спеціалізований регуляторний орган), на внутрішній організаційній структурі наглядового органу та його повноваженнях. Стосовно фінансових ресурсів, спрямованих на утримання наглядового органу, пан Мюллер зазначив, що єдиним із нижчезазначених варіантів, здатним гарантувати ефективний нагляд за страховою діяльністю, може бути процедура фінансування типу Б.

Три типи фінансування:

Тип А - діяльність наглядового органу фінансується державою з коштів платників податків.
Тип Б - видатки на наглядову діяльність сплачуються страховими компаніями, за якими здійснюється нагляд.
Тип В - одна частина витрат відшкодовується державою (з надходжень від платників податків), інша - компаніями, які піддаються нагляду.

Наглядовий орган потребує працівників найвищої фахової кваліфікації. Актуарії, аудитори, економісти, фахівці з інформаційних технологій, тощо, які працюють у такому органі, повинні мати відповідний досвід. Працівники наглядового органу повинні мати необхідний правовий захист та діяти сумлінно.

Шнайдер Ульф - короткостроковий експерт UEPLAC зупинився на Міжнародних стандартах фінансової звітності (МСФЗ).

Рада по МСФЗ була створена в 1973 році з метою розробки світових стандартів бухгалтерського обліку та звітності. На сьогодні розроблено 42 стандарти.

В даний час розроблений проект МСФЗ для страхових компаній з договорів страхування - після публікації остаточної редакції, стандарт набуде чинності з 2005 року (І фаза). В зазначеному стандарті викладені вимоги до детального розкриття інформації (строки договорів страхування, концентрація страхового ризику, порівняння фактичних збитків з попередніми оціночними значеннями), визначення договору страхування (ключове поняття "значний страховий ризик", якщо договір не відповідає визначенню договору страхування, то інформація буде відображатись у іншій звітності, як правило в IAS 39).

Відповідно до проекту зазначеного стандарту не відноситься до договорів страхування:

накопичувальне страхування у чистому вигляді;
деякі види пенсійного страхування;
страхові схеми з метою уникнення оподаткування;
договори, які носять адміністративний характер.

В зазначених випадках договори відображатимуться як сервісні, адміністративні або депозитні.

Зазначеним проектом стандарту не дозволяється створювати резерв катастроф і коливання збитків.

Друга фаза набуття чинності проекту стандарту МСФЗ передбачається з 2007 року. Фаза ІІ передбачає визначення справедливої вартості страхового договору.

Учасники семінару (представники центральних органів виконавчої влади, представники ЗМІ та неурядових установ) надали запитання виступаючим та взяли участь в обговоренні питань.